суббота, 16 ноября 2013 г.

Дід Осінник


   Пока осень не уступила своих прав зиме -  хочу показать свою недавнюю работу непосредственно с осенью и связанную. Задание получила от моей хорошей знакомой по телефону и вначале оно показалось мне не из лёгких. Нужно было пошить для школьного открытого урока персонаж произведения Василия Сухомлинского. Зовут этого товариСЧа - дід Осінник (как это имя может звучать по-русски - неизвестно (мне по крайней мере), поэтому будет на украинском - Осінник), и как он должен выглядеть - непонятно. Непонятно, конечно, было до тех пор, пока я не прочла исходный материал, а как только прочитала - дедуля предстал в моём сознании во всей красе и в мельчайших подробностях. Вот что значит сила слова. . Ну и поскольку само произведение маленькое, и, чтобы вы не искали, и может быть кому то будет интересно узнать о чём речь - я его вам сейчас процитирую. Итак.

                                                      Дід Осінник.
У темному лісі живе дід Осінник. Спить на сухому листі, сторожко при­слухається до пташиного співу. Як тільки почує сумну журавлину піс­ню — курли-курли — підводиться й каже:
— Прийшла моя година. Відлітають до теплого краю журавлі. Виходить з лісу дід Осінниксірий, у сивому дощовику. Де пройде, там листя жовтіє й опадає на землю. Виходить на узлісся, прихиляється до дуба й тихо-тихо щось мугиче.
Це не пісня, а осінній вітер... Коли дід співає, його борода росте, роз­вівається за вітром. Ось вона вже простяглася луками. Посіріли луки
— Осінній туман,— кажуть люди.
І не здогадуються, що це ж, борода діда Осінника.
Василь Сухомлинський.

    Мне очень хотелось сделать деда настоящим, живым даже можно сказать. И кажется у меня получилось. А вы что скажете - получилось?
   Дід Осінник вздохнул по-стариковски и ушёл... в осень.








 

Комментариев нет:

Отправить комментарий